Про героя

Торогой Володимир Васильович народився 26 липня 1994 року у Чернівцях. 

Канікули у дитинстві проводив у селі Цигани, що в колишньому Борщівському районі — приїжджав до бабусі. Вчився у школі в Чернівцях, де проживали батьки. Там закінчив юридичний вуз з військовою кафедрою. Працював у поліції на Чернівеччині. Рік тому одружився та переїхав до Тернополя – у нашому місті пара винаймала житло.

Молились всім селом, аби вижив у тому пеклі.

В перші тижні війни став на захист рідної землі. Коли був перший приліт по Яворову, Володя саме перебував там, поділилась рідна тітка Героя. Родичі з розуму сходили від хвилювання, але тоді Бог почув їхні молитви. Згодом Володимир у складі підрозділу боронив Київщину. Місяць тому був кілька днів у відпустці. Приїжджав на могилу мами у село Цигани. Після короткої відпустки виїхав на «нульові» позиції. Написав родичам 28 липня, що «везуть на передову, в Донецьку область». Де саме він був, рідні не знали. Від п’ятниці, 5 серпня, зв’язку з ним не було. Як виявилось згодом, саме цього дня, 5 серпня, командир мінометної батареї однієї з військових частин Володимир Торогой підірвався на ворожій міні поблизу населеного пункту Велика Новосілка, що на Донеччині.

Мама Героя – родом із Циган, що на Борщівщині. Тут наприкінці травня два роки тому її поховали, коли життя ще досить молодої жінки забрала онкологія. Родом з Борщівщини і молода дружина Володимира Оля. Пара побралась рік тому і переїхала до Тернополя. Родина вирішила, що поховає Володю поруч із мамою, розповів староста с. Цигани Василь Копалко.

— Ви не уявляєте, як гірко і боляче, — рідна тітка Володі, мамина сестра Оксана Бартусяк ледь стримує сльози… — Наш Володя був дуже доброю дитиною. Веселий, щирий, мав багато друзів в Чернівцях і тут, служив в патрульній поліції у Чернівцях. Я навіть не можу вам передати, як болить… Як важко зараз чекати, доки він востаннє повернеться додому.

Батько Василь та сестра Ірина теж проживають у Чернівцях. Проте зараз рідні у Тернополі – чекають, аби забрати тіло свого Героя, аби провести в останню путь.  

— Ми всі молились, аби тільки Володя вижив в цьому пеклі, — тітка перервала розмову і гірко плаче. — Всі Цигани молились. На Ольги (24 липня – прим. авт.) Володя був у селі, приїжджав на могилу мами. А потім поїхав на передову. Де саме служить — ми не знали, а він не розказував. Від минулої п’ятниці не виходив на зв’язок. У той день він загинув…

Відмовлялись вірити, що Володі немає

Колеги Володимира із патрульної поліції Чернівців до останнього відмовлялись вірити, що звістка про його загибель може виявитись правдою. Володя працював патрульним від перших днів заснування патрульної поліції Чернівеччини. І разом з напарниками виїжджав на перший виклик. Надійний як стіна, комусь потрібна допомога — він тут і без розмов. А ще — надзвичайно щирий і позитивний. Таким пам’ятатимуть чернівецькі патрульні свого колегу.

— Ми разом починали службу в патрульній поліції, це був перший набір у 2016 році, — поділилась патрульна Віта Криворучко. — Ми з ним потрапили в одну роту,  разом заступили на перше ж чергування і виїжджали на перший виклик. Позитивний, добрячий, щирий. Людина, яка знала роботу і вміла з кожної ситуації винести позитив. З ним завжди було про що говорити. Цікавий. Про нього дуже довго можна говорити і є що доброго згадувати. Відгукувався на всі запити про допомогу — без розмов. Як по службі, так і поза нею. Вірний напарник, друг, колега. Таким залишиться назавжди в нашій пам’яті.

Володимир Торогой звільнився з лав патрульної поліції Чернівеччини 30 липня 2020 року. Проте спілкувався із багатьма своїх колег. Патрульні знали, що він перебуває на передових позиціях. І коли Володя збирав допомогу на автомобіль для свого підрозділу, екс-колеги відгукнулись без розмов та зайвих запитань.

— Ця звістка, що Володі більше немає, була як грім серед ясного неба, весь наш колектив, частиною якого був Володя, — у скорботі, — запевнила Віта Криворучко. — До останнього не вірили, що це правда. Не хотіли вірити… Звістка приголомшила нас усіх. Це була рідна душа і надійні плечі поруч, яких зараз вже немає… Зараз ми всі збираємось, аби провести його в останню путь.

Ніколи не був дволиким. Таких як він більше немає…

Не можуть повірити та прийняти звістку про загибель Володимира і його близькі друзі.

Однокласник Роман дружив з Володею від першого класу і до останніх днів. Було відчутно, що другові надто важко дається кожне слово. І чоловік, розповідаючи про Володю, навіть не помічав, що не сказав жодного слова про свого близького друга в минулому часі…

— Володя скромний, дуже скромний. Не знаю, як це сказати, але він не такий як інші. Таких як він – більше немає, — поділився однокласник Роман. — Ніколи не був дволиким. Завжди і все у нього конкретно: біле це біле, а чорне це чорне. Це людина, в якої ще не встиг попросити про будь-яку допомогу, а вже впевнений на 99%, що він все виконає і допоможе.

Чоловіки дружили від першого класу, а спілкувались до останніх днів життя Володі. Здебільшого переписувались чи телефонували один одному. Навіть якби хотілось пригадати про Володю щось погане – це зробити було б нереально, поділився однокласник. Спогади дуже теплі й водночас гіркі і болючі…

— Як сказала дружина Володі Оля — він на це не заслужив, — поділився Роман, ймовірно, вперше вголос сказавши про загибель друга. — З нашого кола спілкування, з нашої компанії таке могло трапитись з ким завгодно, але не з ним…

   Саме Роман став свідком, коли Володя вперше серйозно закохався — у свою майбутню дружину Олю. Чоловік каже — у друга очі сяяли. Він був на сьомому небі від щастя.  

— Володя познайомився із Олею на весіллі в Циганах, а потім я був разом з ним, коли він їхав до неї на перше побачення, — згадує близький друг Роман. — Ці щасливі очі… Вони просто сяяли! Він її любив. Настільки любив, що це було дуже відчутно. У нас є спільна компанія, ми раніше часто зідзвонювались, зустрічались. Після знайомства з Олею ми рідше зустрічались, бо Володя переїхав в інше місто до коханої. Але я радів за друга. У них дуже міцна і щаслива сім’я. Вони не встигли нажитись разом. Дуже гірко…  

Вічна слава Герою України Володимиру Торогою!