Про героя

       Сеньків Владислав Олегович народився 04 січня 2003 року в місті Борщів.

Владик в дитинстві був дуже світлою дитиною. В дитинстві відвідував дитячий садочок «Кристалик». Улюблена вихователька Наталія Іванівна завжди залучала його до виконання головних ролей, ким він тільки не був: моряком, вовчиком, зайчиком, бурячком, сніговиком, краплинкою. Бабуся завжди шила йому костюмчики на виступи. Владик в  садочку завжди був активний, таким залишився і у школі.

З першого по четвертий клас навчався  в Борщівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2, з п’ятого по сьомий клас у Борщівському НВК ЗНЗ І-ІІІ ст.№3 гімназії ім. Романа Андріяшика, з восьмого по одинадцятий клас знову повернувся до рідної школи, де у нього було дуже багато друзів.

 Змужнівши, Влад завжди брав участь у різних спортивних і патріотично – військових заходах. Він від дитинства був патріотом, у цьому роль, мабуть, відіграла бабуся Марія Михайлівна, яка працювала у школі вчителем історії та привила онуку любов до України.

 До Владика завжди тягнулися друзі, він був для них авторитетом та захисником. Таким люблячим братом він був і для своїх молодших братиків Дем’яна, Іллі та сестрички Тетянки. Вчив їх їздити на велосипеді, захищати себе від образників, а подекуди і сам ходив на розбірки, якщо молодших братів ображали на вулиці. Влада часто залучали до позашкільних виховних заходів, у нього був талант до малювання. До одного із таких заходів, обласного семінару, який проводила вчителька зарубіжної літератури Чоловська Ольга Сильвестрівна, Владик виявив бажання сам створити фотозону «Крила Ангела», намалювавши Ангела з білим і чорним крилом, ніби відчуваючи, що цим Ангелом він невдовзі стане сам.

Закінчивши одинадцять класів, Влад поступив в Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя на спеціальність «комп’ютерна інженерія». Будучи студентом постійно шукав підробіток на різних роботах, щоб фінансово себе забезпечити. В Тернополі подружився із хлопцями із ВО «Свобода» та їздив у Львів та Київ на факельну ходу в день народження Степана Бандери. Часто забезпечував ходу намальованими власноруч патріотичними плакатами, а ще в майстерні зробив собі татуювання потім один із друзів оповів, що те татуювання мало назву «Чотири вершники Апокаліпсу»!

У Тернополі у Влада було багато друзів, та він і своїм домашнім товаришам часто допомагав влаштовуватись на роботу, брав до себе пожити на квартиру, яку винаймав. Найближчим його другом, а потім і побратимом став Пересипкін Петро.

У перші дні широкомасштабного вторгнення Влад сам пішов у Борщівський воєнкомат, пройшов медичну комісію однак його не призвали, бо був студентом другого курсу. Весною  2023 року  почали формувати штурмові бригади. Приїзжаючи на вихідні додому, говорив, що хоче записатись в одну із них. Дома його умовляли не спішити, та завершити навчання, однак, жага захищати Україну виявилась сильнішим аргументом. Влад підписав контракт із ЗСУ і таким чином потрапив  у новоутворену штурмову бригаду через Тернопільський воєнкомат разом із другом та воєнним побратимом Петром Пересипкіним,  з яким разом пройшли навчання на Яворівському полігоні. Через місяць навчання разом були відправлені на фронт та зачислені до новоутвореної 116  бригади.  Влад   був прийнятий на військову службу за контрактом 05 квітня 2023 року у статусі старшого стрільця – оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4722. У нього був   позивний «Шрам».

Покинувши навчання та безтурботне життя, Влад сумлінно і усвідомлено став на захист Батьківщини. Брав участь у важких сухопутних боях, стійко тримав оборону та проводив штурмові дії на першій лінії оборони. Кожного дня рідні з нетерпінням чекали від Владика вісточки. Він дзвонив не часто, дома розуміли, що немає можливості подзвонити. На запитання бабусі «Як ти, Владику?», завжди посміхався та казав «Все буде добре, бабусю, не переживай!». А вітчимові, який після поранення і важкої контузії перебував на реабілітації дома признався, що важко. Важко було виносити загиблих побратимів з поля бою, за якими не було кому іти. Будучи юним, він на похорони ніколи не ходив, боявся, а тут….

Признався, що пережив повний шок, коли разом з побратимами потрапив в оточення, але їм вдалося вийти. У Владика і той короткий час, який він провів на фронті появилось багато нових і вірних друзів, серед них Віктор, позивний «Вулкан», та Юра.  А ще сказав, що в полон ніколи не здасться і не дозволить, щоб над ним знущались москалі.  Краще смерть!

Чотири місяці Владислав захищав Україну від російських окупантів на запорізькому напрямку де і отримав важке осколочне поранення не сумісне з життям.

Поліг герой на полі бою під Роботиним 3 серпня 2023 року... Цю важку звістку о 23 годині 3 серпня повідомив родині його товариш Петро Пересипкін, з яким вони домовились про це ще за життя. Саме Петро і привіз На Щиті нашого Владика, а сам повернувся на фронт. Владові  назавжди 20 років. Провести Владислава в останню путь приїхали друзі звідусіль: з Тернополя, Івано-Франківська, з Польщі і Чехії,  військові, які його навіть не знали особисто. Над храмом кружляли журавлі коли відспівували полеглого Героя.

 У Владислава залишилась любляча родина: мама, бабуся, двоє маленьких братів Дем’ян та Ілля, сестричка Тетянка, які будуть пам'ятати його завжди, як Героя України.