Про героя

   Поважний Віктор Васильович захищав Україну у 110 окремій механізованій бригаді імені генерала-хорунжого Марка Безручка  водієм 3 автомобільного відділення підвозу продовольства, речового і військово-технічного майна, групи матеріального забезпечення в/ч А4007.

25 лютого 2022р. Віктор Васильович добровільно пішов на фронт. Воював у Черкасах, у селі Новоселівка Покровського району Донецької області.

         Вдома на Віктора чекали тато, мама, сестра Наталя. Його надія, віра і його крила – дружина Надія та двоє синів Віталій та Сергій.

З дитинства Віктор закарбував просту і непорушну річ – Свобода - це сенс життя. Свою країну потрібно захищати.

24 лютого 2022р. Віктор збирався на чергове відрядження до Польщі, де він працював останні 10 років. О 6 годині виїзд. На подвір’ї стоїть уже загружений його речами автомобіль. Та страшна звістка про війну змінила усі його плани. Пріоритетними стали захист своєї сім’ ї, своїх батьків, своєї держави. Дружина Надія досі пам ’ятає його слова : «Я нікуди не поїду, занось з машини всі речі до хати, у мене два сини і я зобов’язаний їх захистити». Так і сталося. Захистив… , але ціною власного життя.

Віктор довший час не признавався своїм батькам, що він служить в лавах ЗСУ, щоб вони не переживали, адже хвилювався за їх здоров’я. Не сказав сам і не дозволив зробити цього своїй дружині. «У тата хворе серце, а мама цього не витримає», – це його слова. Сказав батькам тільки тоді, коли вже потрапив у Донецьк.

Народився наш Герой 17 жовтня 1970 р. в с. Слобідка Мушкатівська Борщівського району Тернопільської області.

Навчався у Борщівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №2. Після закінчення школи здобув освіту тракториста і працював за фахом в агрофірмі, де ним захоплювались і гордились. Про його професіоналізм і старанність писали в газетах.

З 28.11.1988 по 12.11.1990 був призваний до армії і служив в Таджикистані. Після закінчення продовжив свій трудовий стаж у рідному селі у тій же агрофірмі. Працював водієм різного виду транспорту – улюблена справа його життя. Про нього можна сказати: «Він і дорога».

Віктор був дуже працьовитий. Йому часто бракувало часу на свої захоплення – рибалку, похід в ліс по гриби. Це був його найкращий відпочинок.

Останні 10 років наш Герой працював за межами країни далекобійником. Коли він приїжджав з відрядження додому, то завжди збиралися рідні і близькі. Діти розказували про свої успіхи і досягнення, а він ділився своїми пригодами у дорозі. І головне питання, яке він ставив своїм вже дорослим хлопцям: «Коли я стану дідусем?».  Вони переводили все в жарт і кругом лунав веселий сміх.

Зараз у нього є прекрасна онучка Олександра. Віктор таки став дідусем. Він не бачив її на землі, але спостерігає за онучкю з небес. І звідти почує її перше слово і побачить її перший крок.

З 15.04.2022 по 22.04.2022 роки  загін, у якому служив Віктор виконував бойове завдання і піддався мінометно-артилерійським обстрілам ворога. Близько 16.30 Віктор загинув. Його тіло на той час через інтенсивність ворожого обстрілу евакуювати не вдалося. І до сьогоднішнього дня родина чекає хоч якоїсь його частинки, щоб захоронити на своїй рідній землі , біля свого дому, який він так оберігав і любив.

Його подвиг неоціненний. Гордимося своїм Героєм, молимося за нього. Вічна пам'ять йому і всім нашим захисникам і захисницям, які загинули, захищаючи свою рідну землю.

Вічна слава Герою України Віктору Поважному!