Про героя

Для збереження пам’яті про Михальова Андрія Володимировича

          Михальов Андрій Володимирович – герой України. Став зіркою в небі, янголом-охоронцем. Його життя - приклад самовідданої любові до своєї землі. Завдяки своїм лідерським якостям та міцній волі з перших днів повномасштабного вторгнення Андрій добровільно записався у лави ЗСУ.

          Спочатку наш герой служив у м. Борщеві. У травні 2022  був призваний водієм-електриком медичного пункту другого стрілецького батальйону військової частини А0998, легендарної 24-тої окремої механізованої бригади імені короля Данила, що базується в м. Яворів на Львівщині. Боронив рідну землю, безстрашно і сміливо, самовіддано і жертовно.

          Народився наш герой 30 квітня 1980 року в місті Борщеві. Хоч був наймолодшим сином у сім’ї, проте був опорою для старших сестер Уляни та Лесі. Був невимовною радістю і підтримкою для  батьків Володимира і Ганни. Мама завжди знала, що всі спроби завадити тому, щоб син пішов на фронт, будуть даремними, адже з дитинства Андрій мав підвищене почуття патріотизму.

          З 1986 по1995 роки навчався у Борщівській школі №1.

          Андрій мав багато обдарувань. Вчився у Борщівській школі мистецтв. Грав на одному з найбільш співучих і віртуозних духових інструментів – кларнеті.

          Після закінчення школи Андрій  здобував технічну освіту механіка у Борщівському агротехнічному коледжі.

          Він ніколи не ухилявся від військової служби. З 1988 по 1999 роки служив у Мукачівській ВЧ А1673  водієм-електриком. Всюди з ним була музика. Грав на кларнеті у оркестрі військової частини.

          Недарма кажуть: талановита людина – талановита у всьому. Андрій був вправним монтером вікон та дверей. Виготовляв ковані вироби, бруківку. Був добрим механіком. Міг полагодити будь-яку машину.

          Андрій любив коней. Брав не один бар’єр. Любив рибалити. У цьому він також мав неабиякий хист. Особлива любов – собаки. Їх було у Андрія цілий гарнізон.

          Як і всі він не хотів помирати, а мріяв жити своє щасливе життя з дружиною Наталею, донькою Валерією.

          9 липня 2022 року не стало батька, не стало брата, вірного побратима, друга. Безутішний німий крик назавжди застиг у душі мами. Він залишив усіх. Справжній українець, Герой нашого нелегкого часу, незалежної, вільної України.

          Наш Андрій отримав смертельне поранення під час бойового завдання із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії росії у районі міста Часів Яр, яке знаходиться в Бахмутському районі Донецької області. Це була Велика трагедія. В результаті двох ракетних ударів у п’ятиповерховий будинок, де проживали цивільні, загинуло 48 людей. Серед них одна дитина.

В результаті рятувальниками було розібрано 525 тон зруйнованих елементів будівлі, було задіяно 323 співробітники ДСНС та інших служб, залучено 9 одиниць техніки.

          Його вчитель Володимир Грушковський разом з ним служив у Часовому яру. Згадує, що Андрій був умотивований і звитяжний солдат.

9 січня 2023 року Михальова Андрія Володимировича посмертно нагороджено  за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі орденом “За мужність III ступеня» ( УКАЗ ПРИЗИДЕНТА №8 /2023).

          21 січня 2024 року Всеукраїнським об’єднання «Країна» посмертно нагороджено Андрія Михальова Хрестом «Честь і слава».

На майдані Незалежності з’явилося місце, яке поки що не має ані назви, ані форми. Це газон навпроти будівлі Головпоштамту з кутка на повороті на вулицю Городецького. Там почали встромляти маленькі прапорці. Найбільше — синьо-жовті, менше — червоно-чорні. Серед них – прапорець Андрія.

          Війна забирає найкращих, але наша пам'ять про них буде жити вічно! Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають….. Тихенько і не попрощавшись. Можливо, тому, що не збирались помирати.

 Вічна слава Герою України Андрію Михальову!